Кулі снайпера та російські снаряди продовжують відбирати життя в наших пат­ріотів і захисників – Кам’янеччина знову проводжала своїх синів.

ВІЙНА ЗРУЙНУВАЛА ВСІ ПЛАНИ

27 березня Кам’янець-Подільська громада попрощалася із Героєм, на­відником мотопіхотної роти солдатом 36-річним Вік­тором БОР­ЖИЄВСЬКИМ. Чоловік мав плани на життя, мріяв створити власну сім’ю, пода­рувати батькам онуків, але кля­та війна все обірвала.

– Вітя народився 25 жовтня 1986 року, – розповідає мати Тетяна Олексіївна. – На світ з’явився просто на порозі пологового, так поспішав. Змалечку був патріотом, ще в садку зрозумів, що українець. Вдома я розмовляла російською, мій батько – росіянин. А коли і в людному місці спілкувалася російською, Вітя не соромився робити мені зауваження.
Гарно вчився в 16 школі. За яку б справу не брався, віддавався сповна. Ходив на боротьбу, потім захопився баскетболом, але на тренуванні зламав ліву руку. Йому зробили опе­рацію, і в секцію він так і не повернувся. Але захопився туризмом, спортивним орієнтуванням і почав відвідувати Станцію юних туристів. Їхня команда «Вертикаль» неодноразово була чемпіонкою України. До речі, більшість цих хлопців нині захищають Україну. 
Коли син закінчив 9 класів, вирішив вступати до будівельного технікуму, мовляв, не може їхати в інше місто і залишити «Вертикаль». Так скелелазіння та альпінізм стали захопленням усього життя. Часто відвідував Карпати, а до анексії – Крим, безмежно любив рідний Кам’янець. Коли вступив до Одеської академії будівництва та архітектури, там теж знайшов клуб альпіністів, і разом підкорили Ельбрус. Вітя хотів побачити світ. І якось під час літніх канікул за студентською програмою поїхав до Америки. Нам розповів, що їдуть багато студентів, а потім дізналися, що поїхав сам. Там працював і втілив мрію – побачив Ніагарський водоспад. Після академії працював в американській компанії на туристичних лайнерах і відвідав чимало країн. Побував від Аляски, Канади до Австралії, Нової Зеландії, Індонезії, Бермудських островів. Ми в родині жартували про Вітю: «Родився на порозі – й усе життя в нього в дорозі». Він поспішав жити і хотів усе поба­чити.
В останні роки працював інженером-лаборантом на цемзаводі. Робота йому подобалася, часто їздив у відрядження, а під час відпусток – у турпоходи. Із друзями пройшли пішки Туреччину – від заходу на схід туристичними маршрутами, з рюкзаками, наметами, консер­вами. У таких мандрівках вбачав смак життя. Мріяв побувати в Центральній Африці. Під час навчання в технікумі їздив на майдан на декілька днів під час Помаранчевої революції. Коли був Євромайдан, не зміг там побувати, але всією душею підтримував зміни в бік Європи. Завжди повторював, що з росіянами в нас немає нічого спільного.
Тож коли почалася війна, добровольцем пішов воювати. І хоча в армії не служив, але його – молодого, спортивного – помітили у військкоматі й 1 березня зарахували до лав ЗСУ. Спочатку пройшов навчання на Львів­щині та потрапив на Луганщину, брав участь у боях за Лисичанськ і Сіверськодонецьк, зазнав по­ранення, лікувався в шпиталі. Потім хлопців відравили в Запорізьку і Харківську області, а 10 бе­резня – на Луганщину. 17 березня він загинув. Як нам розповіли, Вітя з товаришем ішли на завдання лісистою місцевістю. Снайпер влучив йому в перенісся, смерть була миттєвою. Товариш тягнув тіло до наших позицій, але його теж було смертельно поранено.

У Героя залишилися батьки, брат і сестра.

У СЕЛАХ ДНІ СКОРБОТИ

24 березня в с.Косиківці громада провела в останню путь 48-річного земляка Олександра ЗІН­ЧУКА. Як повідомляє Ново­ушицька ТГ, Герой загинув 19 березня, виконуючи військовий обов’язок у с. Дмитрівка Харківської області. Олександр народився 15 вересня 1974 р. в с.Губарів. Навчався у Вахновецькій школі та Балинському ПТУ.

Небесне військо поповнили два захисники Но­водунаєвецької селищної ради. До останнього подиху нищили ворога житель с.Маліївці Сергій ФУРМАН (1977 р.н.) та с.Морозів Володимир РУБЕЛЬ (1978 р.н.). Обидвоє за­гинули поблизу Бахмута.

The post ШАНА НАВІКИ appeared first on Газета "Подолянин".