В абсолютно кожної людини з ЛГБТ-спільноти є своя життєва історія – сповнена боротьби і сприйняття. Спочатку себе самого, потім ставлення родини до цієї ситуації і, врешті, сприйняття суспільством. І це лише психологічний момент – він, сам по собі, вже не простий. А якщо говорити про юридичний бік стосунків ЛГБТ-партнерів, то справа ще серйозніша. Нині в Україні більш активно почали обговорювавти цивільні партнерства. Що це? Власне, це механізм, який не лише розширює юридичні можливості для всіх громадян, і тут мова не лише про ЛГБТ-представників, а й може стати ще одним кроком до повної шлюбної рівності в Україні.

У липні 2022 року петиція про легалізацію одностатевих шлюбів в Україні набрала необхідні за процедурою 25 тисяч голосів. У серпні цю петицію розглянув президент, він зауважив, що Уряд вже напрацьовував деякі рішення по цьому питанню. Цивільні партнерства – один з варіантів узаконення стосунків на шляху до розвитку суспільства у цьому напрямку. Вони успішно практикуються більш, ніж в 15-ти країнах світу. Серед них Чехія, Франція, Італія, Угорщина та інші. 

Вже досить багато сказано і написано про те, що населення європейських країнмає більш толерантне ставлення до представників ЛГБТ-спільноти, на відміну від українського суспільства. Чи справді це так? З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, мені довелося деякий час пожити у двох країнах Європейського Союзу – Чехії та Болгарії. Одразу зазначу, що далі опиратимусь на власні спостереження і знайомство з кількома представниками ЛГБТ-спільноти, тому, важко сказати, наскільки це буде близким до загальної суспільної думки цих країн. Однак, як українку, де тема ЛГБТ-відносин все ще не сприймається вільно, мене вразило спокійне відношення до таких стосунків. 

Невелике село у Чехії, поблизу міста Трутнов. До речі, досить розвинуте, у порівнянні з українськими селами. Розташоване в горах, серед лісу, де чисте повітря. Вважається одним із елітних – нерухомість там коштує дорого і дозволити її собі можуть далеко не всі. Є школи, дитячі садочки, недалеко підприємства, ферми. Вулиці заасфальтовані, подвір’я і всі інші території доглянуті, сміття сортується і регулярно вивозиться, навколо жодних сміттєзвалищ. Негазифіковане, опалюється дровами. Громада організовує різні спільні заходи, спілкується між собою. Іншими словами, як у будь якому селі, всі один одного знають. У великому затишному будинку мешкає Петр Земан. У нього двоє дітей, хлопчик та дівчинка 14 і 15 років. З дружиною кілька років розлучені і живуть окремо. Діти самі обирають, в який період і з ким хочуть перебувати. Петр зазначає, що у спілкуванні з дітьми та колишньою дружиною проблем немає. Він займається бізнесом у місті, їздить по всій країні, тому в селі буває лише на вихідні чи у свята для того, щоб подихати свіжим повітрям та відчути природу, адже цього дуже не вистачає у будь якому місті. 

Його партнер - Мартін Кадлец, одруженим не був, дітей у нього немає. Проте, є брати, сестри, племінники, тітки і дядьки, досить велика родина.Про своє знайомство і розвиток стосунків Петр та Мартін не розповідають, однак зазначають, що в чешському суспільстві, навіть у невеличкому селі, почувають себе вільно. Вони не ховаються, не відчувають на собі «косих» поглядів, коли, скажімо, тримають один одного за руку, відчувають себе повноправними членами суспільства. Їхні стосунки не узаконені, кажуть, у цьому, на разі, не мають потреби. Хоча в Чехії з 2006 року діє закон про одностатеві партнерства. Чехія стоїть за крок від того, щоб стати першою пострадянською країною, яка легалізує одностатеві шлюби. До речі, тиску з боку релігійних організацій, Мартін та Петр, також не відчувають, принаймні, з подібним не зіштовхувалися.

Від себе додам, що Мартін та Петр є дуже чутливими до чужих проблем. Коли українцям, які тимчасово емігрували на початку війни, знадобилася допомога, вони підтримали – допомогли адаптуватися і розібратися із місцевим законодавством. 

Що ж стосується іншої країни Європейського Союзу, Болгарії, то тут ситуація інша.Більшість, на мій погляд, не готова сприймати ЛГБТ-партнерів толерантно, тому відкрито про свої стосунки багато хто не заявляє. 

Біляна Стойчева і Красимира Цветанкова проживають у місті Пловдив, працюють на одному заводі. Мешкать окремо. У них досить велика різниця у віці, більше 15 років, обоє не заміжні і не були, дітей немає. Свої стосунки приховують і від колег, і від рідних. Хоча, розуміють, що їхнє найближче коло спілкування, здогадується. Колеги «косо» дивляться і «за спиною» обговорюють, жартують, від чого стає не комфортно, розвиваються комплекси неповноцінності. Партнерки кажуть, що в спілкуванні із знайомими, на загальні теми, вони вже можуть визначити, як людина ставиться до представників ЛГБТ. Якщо бачать, що лояльно, почуваються більш вільно і комфортно, не почуваються «іншими». Біляна і Красимира також зазначають, що не знають про громадські організації у Болгарії, які б займалися покращенням ставлення суспільства до ЛГБТ-спільноти. Консервативна Болгарія, до речі, не поспішає легалізувати одностатеві шлюби чи узаконити цивільне партнерство. 

А що ж ми маємо в Україні на сьогодні? За минулі роки процес зрушив з місця. Представники ЛГБТ-спільноти почали більш активно і відкрито піднімати цю тему, прагнучи законодавчо зафіксувати свої права. Громадські ораганізації проводять багато тренінгів і семінарів задля роз’яснень суспільству про важливість толерантного ставлення один до одного. Наразі мова йде про узаконення цивільних партнерств, як важливий крок до законодавчого визнання ЛГБТ-сімей державою та суспільством. Чому це важливо? Тому, що цивільне партнерство дасть можливість двом повнолітнім особам зареєструвати відносини зі своєю коханою людиною, право на спільну сумісну власність, можливість відвідувати свого партнера у медичних закладах і дізнаватися про медичний стан, розпоряджатися його тілом у разі смерті партнера, отримати юридично захищений статус «близький родич», можливість спадкування та залишати у спадок спільно придбане майно, право на користування житлом, право на пільги для сімей. І це ще не повний список.Простими словами, це означає визнання права кожної людини прожити своє життя так, як вона хоче.

Сам же законопроєкт про реєстроване партнерство №9103, що був зареєстрований у Верховній Раді, поданий народною депутаткою Іриною Совсун. І сьогодні він став ще актуальнішим, оскільки представники ЛГБТ-спільнот так само, як кожен свідомий член українського суспільства, стали на захист країни і тримають в руках зброю, займаються волонетрством, надають медичну допомогу.

З огляду на цю ситуацію, Ірина Совсун, зазначає:

«У разі підтримки Верховною Радою, законопроєкт нарешті допоможе парам визначити взаємні права та обов'язки, питання володіння майном, спадку, соціального захисту, прав у разі смерті чи зникнення партнера чи партнерки. Нічого екстраординарного. Все те, що завжди, за замовчуванням, було доступно різностатевим парам в Україні. Держава має надати юридичний захист тим, хто захищає її безпеку. І це ще одне, що робить нас із pociянами просто біологічно різними видами. В Україні людська гідність і свобода — це справжні цінності».

Виконавча директорка Громадської організації «Точка Опори ЮА» ТетянаКасьян, яка допомагала з розробкою законопроєкту, додає:

«Ніколи ще в Україні не було стільки камінг-аутів, як за рік повномасштабної війни. І знаєте, хто їх робить здебільшого? Правильно, ЛГБТК+ військові. Бо для них життя не кольорова веселка зараз, як ми звикли думати. Для них все ясно і зрозуміло, як чорне і біле. Коли ти на фронті, завжди є ризик, що ти не повернешся. Завжди є ризик, що кожен твій день там може бути останнім. Завжди є ризик, що ти не побачиш коханих. А для ЛГБТ+ людей ще є ризик, що кохані не побачать їх і не зможуть гідно попрощатись. Я пишу це і мені страшно, образливо до сліз, що ми вже майже 9 років у цій війні щодня втрачаємо наших людей, а вони й в останні секунди свого життя не мають відчуття, що їхня країна прийняла їх як рівних. Кому буде погано від того, що люди зможуть зареєструвати партнерство і будуть впевнені, що держава захистить їх та їхніх партнерів та партнерок? Я вам відповім: нікому. Ну хіба що російські пропагандисти біснуватимуться. Але чи не байдуже?».