Минулого тижня у Львові відбулася презентація перевидання 1 і 2 томів творів Степана Ленкавського «Український націоналізм», які вперше побачили світ ще у 2002 році. Представив видання упорядник – свободівець, доктор політичних наук, Голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич. У першому томі зібрані твори Степана Ленкавського про історію націоналізму та організації українських націоналістів. У другому – його творчі доробки з ідеології ОУН та філософські праці.

Ми вибрали для наших читачів з презентації кілька моментів із розповіді Олександра Сича.

«Здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї. У 90 роках ці слова знав кожен пересічний патріот на вулиці, але ніхто не знав, хто їх написав. Оця вселенська несправедливість мене просто вразила. Я затявся повернути Ленкавського до життя, повернути його в українську історію.

…Степана Ленкавський – величний, але настільки ж скромний, наскільки величний. Я багато про нього писав, але далекий від думки, що зібрав усе, що він написав. Ленкавський рідко підписувався, підписувався псевдонімами, криптонімами, якимись одноразовими підписами, не підписувався взагалі. Ніколи себе не виставляв напоказ…»

«Хтось із друзів написав, що якби Ленкавський нічого не зробив, а тільки написав Декалог українського націоналіста, він вартує того, щоб увійти в історію України. Не просто історію 20 століття, а саме в історію України. Кожен член ОУН на вишколах вчив Декалог напам’ять. Знав назубок. Члена ОУН могли підняти серед ночі, і спросоння він розказав 10 точок Декалогу і до кожної подав трактування – що це означає».

«Як мені працювалося? Наприклад, під час Майдану (Революції Гідності – ред..) були дні затишшя, коли на Майдан приїжджали тільки політичні туристи, – сфотографуватися. Відбувши своє чергування – вночі в Палаці Свободи, чи на барикадах, чи в КМДА, я повертався до гуртожитку – так ми називали готель «Україна», сідав і починав впорядковувати праці.

…Потім були катаклізми Революції, робота в післяреволюційному уряді… Повернувся до цього питання нефортунно – бо перед війною.

Та якщо Господь дасть мені сили, а моск@лі не будуть дуже допікати – ударами по нашій інфраструктурі – планую видати чотири томи творів Ленкавського, видати документи і матеріали і окремий том – академічні життєписи.

Здається занадто глобально і нереально? Але я в житті переконався: як би страшно щось не виглядало, ти помаленьку берись і роби, і поволі буде робитися.

Але потрібні епізодичні успіхи. Якщо прагнути видати всі чотири томи відразу, то можеш, поки дійдеш до фінішу, втомитися і плюнути на все. Але якщо видав перший том – душа піднялася. Добре, що видавець мене переконав. Потім видав другий…»

«Чесно кажучи, коли грянула війна, я замислився, що робити з першим томом. Презентувати, не презентувати? Потім думаю: хлопці наші воюють не за те, щоб наше життя вмерло. А за те щоб воно тривало. За те, щоб діти вчилися, лікарні працювали. Щоб народ виховувався, щоб книжки видавалися в Україні. Щоб формувалася нація. Тому в підвалі – але презентацію зробили.

Опісля вийшов другий том. Можу похвалитися, що учора підписав до друку третій том… Видавець обіцяв – до кінця квітня він побачить світ….»

«Коли я мав більше часу, я міг з лупою півдня сидіти над одним рукописним реченням – щоб зрозуміти, що там написано. Тому насправді у цих творах цінні не тільки опубліковані речі, а й навіть нотатки».

«Досліджуйте націоналізм – бо його треба досліджувати».

«Ленкавського називають сумлінням організації, професором, монахом ОУН, а я ще його називаю великим романтиком націоналізму. Закінчу словами Ленкавського з розшифровки рукописного листа до котроїсь особи. Цей лист написаний вже й передсмертний час.

«Романтики не можуть бути останніми. Бо це кінець великого льоту людського роду до недосяжних нікому цілей. А чим жити, коли нема за чим недосягальним іти?

Чи можна жити для того, щоб мати холодильну шафу у хаті? Телевізор і ще якийсь предмет, досягальний за гроші? Факт досягальності вбиває сенс життя.

Розмах крил, навіть можливість будь-якого льоту.

Як добре, що за досяжними для нас обріями Карпат мерехтять ще дальші верхів’я Ельбрусу.

На яких мусить бути застромлений нашими руками наш прапор.

І що за таку нікому персонально непотрібну декорацію Кавказької гори треба платити не грішми, а своєю власною головою».

Я думаю, що в цьому весь Степан Ленкавський».

«Залізний політологічний принцип: якщо ти щось зробив і не показав, не рахується, що ти зробив. Тому коли журналіст просить – треба підійти. Якось журналіст, сам не зрозумівши про що мова, запитав мене: так коли ви познайомилися з Ленкавським?

А я вам розкажу, коли. У 1999 році, коли я випустив нарис про Ленкавського, мене запросив той, хто його добре знав, – професор Омелян Кушпета з Голландії. Та коли я приїхав – він, на жаль, вже був у важкому стані. Друзі переправили мене до Мюнхена. Там в архіві я сидів по 15 годин на добу, щоби встигнути переглянути матеріали і вчасно повернутися додому – не порушити візовий режим. Упорядник синьйор Іван Равлюк підносив мені чай, зупку, а я сидів і то все мотлошив.

Потім разом з підприємцями бусиком приїхав додому. Привіз з собою більше десяти торб з паперами – щось мені дозволили взяти, бо були подвійні екземпляри, а ще я ксерокопій назнімав. Посеред ночі завалюю до хати, дружина на мене великі очі. Перші її сказані жартома слова: люди везуть речі, а ти папери…

Тої ночі я прокинувся від того, що мене штурхала дружина. А мені в цей час снилося (видно, через крайній рівень виснаження), що розмовляють між собою Ленкавський і Стецько. І Стецько питає Ленкавського: Так він знайшов ту книжку?

Але дружина розбудила, бо я розмовляв у сні…»

Пресслужба ВО "Свобода"

The post Олександр Сич: «…А чим жити, коли нема за чим недосяжним іти?» appeared first on ВО "Свобода" Івано-Франківськ.