До повномасштабного вторгнення свободівець з Івано-Франківщини Тарас Букатюк жив цікавим, сповненим багатьох справ та задумів, життям. Був власником та директором фірми, що виконувала електромонтажні роботи: облаштовував вуличне освітлення в рідному Надвірнянському районі. Був депутатом Битківської селищної ради, згодом обраний депутатом Пасічнянської сільської ради – ним є і по сьогодні.
Є сім’я – дружина та двоє синів.
Але з початком великої війни багато чого змінилося. У перші ж дні повномасштабного вторгнення Тарас Букатюк разом з депутатом Івано-Франківської обласної ради Василем Сенатовичем та іншими побратимами записалися в Тероборону.

10 березня разом із Василем Сенатовичем у складі штурмової бригади зведеного батальйону поїхали на Сумщину – тоді для виконання бойового завдання з громади було відібрано 10 осіб.
Спершу виконували бойове завдання на Сумщині, звідти були переведені на Харківщину, опісля – приїхали під Гуляйполе.

Згодом сталася біда. У Сіверодонецьку, під час важких боїв, загинув молодший брат захисника – Роман Букатюк. Роман належав до 10-ї гірськоштурмової бригади, брав участь у боях під Києвом, згодом потрапив у Сіверодонецьк. 42-річний Роман командував відділення роти вогневої підтримки. Потрапив під артобстріл і не зумів вберегти себе…

Після цього побратими перевели Тараса Букатюка з «нуля» на пункт постійної дислокації – аби був поближче до стареньких батьків, які пережили страшну трагедію.

– Ви були в одній з гарячих точок – під Гуляйполем. Бачили ворога?
– Зараз така війна, що безпосередніх сутичок із ворогом фактично не було – окрім 28 грудня, коли росіяни пішли у наступ на Івано-Франківський батальйон, а наш батальйон кинули на підмогу хлопцям, щоб відбити позиції.

Переважно відбувалися перестрілки. Ворог стріляв по наших позиціях з мінометів, і з РСЗВ, і з С300. Так само наші артдивізіони під’їжджали до противника і стріляли по його позиціях.

– Ви спілкуєтеся з захисниками. Яка зараз ситуація біля Гуляйполя?
– Впродовж останнього місяця обстріли посилилися: ворог намагається створити штурмову ситуацію для наступу. Але наші артилеристи, танкісти б’ють по їхніх дальніх позиціях, де Пологи та Мелітополь, і розбивають їхні казарми, бойові склади. В такий спосіб зривають плани ворога наступати і просуватися.

– Для чого ворогові Гуляйполе?
– Якщо росіяни захоплять це місто, то отримають прямий вихід на Покровськ, зможуть взяти в оточення всю Донецьку область. Гуляполе, а недалеко від нього Успенівка, Малинівка – розташовані майже на перетині Запорізької, Донецької, Дніпропетровської областей. Тож якщо ворог у цьому місці прориває фронт – йде в бік Дніпропетровської області і бере в оточення Донеччину…

– Тобто нашим хлопцям не залишається нічого іншого, як триматися?
– Так. Обов’язково. Тримати позиції і відбивати всі спроби ворога прорватися.

– Що зараз дає вам силу?
– Насамперед, звісно, спілкування з рідними. Також тримає обов’язок підтримувати батьків, яким дуже нелегко після втрати Романа.

– Чи надовго ця війна? Як відчуваєте?
– Думаю, все буде залежати від постачання озброєння. Що швидше нам дадуть потрібне – зокрема важку артилерію, бронетехніку – то швидше закінчиться війна. Не секрет, що на фронті зараз бракує артилерійських снарядів. Якби ми мали достатньо боєприпасів, щоб посилити артобстріл ворожих позицій – вороги не витримали б, як то наші хлопці витримують. Адже відомо, що росіянин сьогодні доволі дезорієнтований, часом їхні солдати відмовляються йти в наступ… Думаю, якби ми «потиснули» ворожі позиції артобстрілами, то їхній опір зламався б.

Так само дуже потрібно, аби нам дали трохи літаків, які прикривали б наших хлопців, аби максимально зберегти українцям життя. При контрнаступі повітряна підтримка – це основне. Роботу артилерії потрібно коригувати, а пілот з повітря бачить все – як на долоні. Бачить, що де розташовано, по чому треба вдарити.

– Ви знали, що ця війна колись буде?
– Знав, що буде, але не думав, що так швидко. Вочевидь, московити набагато більше домоглися б на нашій землі, якби не опір наших добровольців – тих, хто пішов у перші дні. Знаю. що хлопці поверталися в Україну з усієї Європи – з Англії, Швеції, Німеччини… Поспішали захищати свою землю.

…Часом бачу, як вручають повістки на зупинках… Не впевнений, що так треба робити. Той, хто поїде на передову, має знати, чого він туди їде. Це має бути внутрішньо мотивована людина.
З іншого боку хлопців, які уже рік на нулю, дуже треба міняти. Треба дати їм можливість відпочити і набратися сил…

Пресслужба ВО "Свобода"

The post Тарас Букатюк: «Якби ми отримали більше боєприпасів і «потиснули» ворожі позиції артобстрілами – їхній опір зламався б…» appeared first on ВО "Свобода" Івано-Франківськ.