Свободівка – про боротьбу за звільнення військовополонених, які утримували Маріуполь; підтримку жінок, які втратили чоловіків на війні…

Волонтерка, свободівка із Запоріжжя, активістка ВГО «Сокіл» Ярина Геращенко (Ластівка) з початком повномасштабного вторгнення разом з побратимами-сокільцями стала добровольцем (ДФТГ №4 м. Запоріжжя), щоб в разі загрози захищати рідне місто від ворога. Окрім своїх основних обов’язків, Ярина організовує благодійні заходи, спрямовані, зокрема, на звільнення наших військовополонених, а також стала організаторкою проєкту для жінок, які втратили своїх чоловіків на цій війні.

– Ярино, розкажіть, будь ласка, детальніше про проєкт «Коханий, я живу!».

– Проєкт «Коханий, я живу!» – пілотний, спрямований на психологічну підтримку жінок, які втратили своїх чоловіків на війні. Ініціаторкою проєкту стала дружина сокільця, бійця «Легіону Свободи» Іллі Волошина Альона. Ілля загинув восени на Запорізькому напрямку. Альона звернулася до мене як до людини, яка може щось організовувати, і до моєї мами Вікторії Геращенко як професійного психолога, яка з 2014 року працює з військовослужбовцями, з їхніми родинами, родинами військовополонених та зниклих безвісти. Спочатку Альона попросила зробити якийсь захід, але ми подумали, що це може бути цілий проєкт.

Взагалі передбачаємо участь 10 жінок. Вони будуть раз на тиждень відвідувати психологічні заняття у групах, матимуть різні фізичні та артактивності, з якими нам допомагають партнери проєкту. Всього зустрічей буде вісім, кожна з яких матиме конкретну мету. Триватиме проєкт протягом квітня – травня. Його мета – об’єднати жінок зі спільною травмою, психологічна підтримка на шляху до відновлення. Бо жінкам потрібно звикнути до нової реальності, прийняти себе такими, якими вони є на цьому етапі відновлення, набути нові навички соціалізації, бо коли людина горює, вона зазвичай закривається. Альона як ініціаторка говорила, що хоче, аби жінки зрозуміли, що вони заслуговують на те, щоб жити далі, адже їхні кохані загинули не просто так, а заради майбутнього своїх жінок, дівчат, коханих. Такий її основний посил – формування цінності свого життя в новій реальності. Тож хочемо допомогти жінкам знову соціалізуватися і відчути себе живими.

– Давно волонтерите?

– Волонтерськими проєктами займаюся все своє свідоме життя, не можу сидіти і нічого не робити. Займалася організацією заходів зі звільнення та підтримки військовополонених. Ми боролися і досі боремося за звільнення військовополонених, які утримували Маріуполь, Азовсталь, зокрема азовців. Коли поглянути на статистику звільнень з полону, побачите, що звільнення нечисленні. 21 вересня відбувся великий обмін – понад 100 осіб повернули додому, а після того буквально на пальцях рук можна порахувати, скільки азовців звільнили. Вони на великому рахунку в терористів і тому потрібно за них боротися. Але боротися потрібно розумно, я закликаю не виставляти особисті дані військовополонених, не робити їхні особи медійними. Це велика проблема рідних, які думають, що коли розкажуть про це у ЗМІ чи соцмережах, то пришвидшать звільнення з полону рідної людини. Насправді це не так. Зі 115 азовців, яких звільнили у вересні, медійних було п’ятеро. Самі хлопці, які повертаються з полону, просять не поширювати особисту інформацію про полонених – ім’я, номер телефону, дату народження, бо ми насправді не знаємо, за якими легендами в полоні перебувають наші військові. Таким розголосом ми можемо їм нашкодити. Потрібно наголошувати на потребі звільнення військовополонених, але в загальному.

А ще обов’язково потрібно тиснути на міжнародну спільноту, адже міжнародний комітет Червоного хреста і ООН в питаннях звільнення військовополонених цілком, вибачте, імпотентні організації. Вони нічого не зробили для військовополонених, які зараз в лапах терористів. Хоча наші дівчата, матері, дружини, сестри регулярно організовують заходи за кордоном, щоб постійно нагадувати про цю проблему. І це дуже правильно.

– Чи відомо вам, що відбувається на окупованих територіях?

– Про це важко говорити. Окупація – це той самий полон. Люди ж там наче живуть, але як? Як заручники. Під постійним психологічним тиском, там постійні перевірки. Людей з проукраїнською позицією, які хоч якось намагаються боротися, забирають на підвали. Моя мама працювала зі звільненими цивільними заручниками з окупованих територій (хоча цивільних мають просто відпускати, але ми їх обмінювали), там насправді дуже важкі ситуації. Цим цивільним потрібна психологічна реабілітація, бо там вони переживають страшні речі. Особливо ті, які побували у підвалах і відчули на собі психологічний тиск, фізичні тортури. Про це потрібно говорити вголос, і не лише ми це маємо робити, а й міжнародна спільнота. Хоча дуже часто міжнародні організації, які повинні розв’язувати ці питання, цілком бездіяльні.

– Як сьогодні живе Запоріжжя?

– Після жовтневих обстрілів, коли дуже серйозно обстрілювали місто, були зруйновані декілька багатоповерхівок цілими під’їздами, багато запоріжців виїхало. Ми це помітили по нашій волонтерській діяльності: планували організувати благодійний захід на підтримку військовополонених, але він зірвався, бо виїхало надто багато тих, хто мав нам допомагати… У жовтні люди дуже злякалися. Натомість зараз в місті більше людей. Під час останнього обстрілу 22 березня хтось втікав, почувши вибухи, а хтось спокійно ішов собі далі. Люди звикають до обстрілів і до цієї реальності, в якій їм треба все це пережити. Бо ж ми розуміємо, що завтра ця війна не завершиться, що це надовго і що будуть й інші непрості ситуації.

– Які навички потрібно мати жінці, яка планує стати військовослужбовцем сьогодні?

– Жінкам важкувато потрапити на якісь бойові посади у підрозділах, які цікаві і до яких би хотілось приєднатись. На бойових позиціях зараз перебувають в основному жінки-медики. Хоча насправді багато жінок хоче воювати, це стосується і мене. Шкода, але зараз жінок не беруть на посади, на яких можна виконувати бойові задачі на нулі. Хоча, думаю, було б непогано, якби у жінок була така можливість.

Попри це, навички мають бути однакові як у жінок, так і в чоловіків: вміти стріляти, вміти їздити на авто (зараз це дуже важливо), фізична та медична підготовка. Я не розумію людей, які кажуть, що розвиваються в одному напрямку (працюють, напр., зв’язківцями), тому медицина або тактика їм не потрібні. Насправді сьогодні так, а завтра може виникнути критична потреба «підлатати» свого побратима, якого випадково поранило. Думаю, якщо є така можливість – потрібно вчитися всьому: читати книжки, переглядати відео на ютубі, розвиватися у всіх доступних напрямках. Тактика, стрільби, екстремальна їзда на машині, медицина, аеророзвідка – зараз всьому треба вчитися…

Пресслужба ВО "Свобода"

The post Ярина «Ластівка» Геращенко: «Волонтерськими проєктами займаюся все своє свідоме життя» appeared first on ВО "Свобода".