Олександр Кобзаренко – солдат ОДЧ «Карпатська Січ»ЗСУ, доброволець, член Рівненської міської організації ВО «Свобода». Нещодавно захисник відзначив на фронті своє 50-річчя. У короткому інтерв’ю Олені Борзик розповідає про те, як вирішив йти захищати свою країну, та якою бачить Перемогу над ворогом.

– Ви зустріли 50-тиріччя на фронті. Що вам бажали цього року?

– Побратими говорили багато хороших слів, і всі як один насамперед бажали Перемоги.

Упродовж багатьох років свободівці намагалися донести до людей ту думку, що війна з московитами неминуча. І коли почалося повномасштабне вторгнення, я для себе відразу вирішив: піду воювати.

До речі, ще до повномасштабного вторгнення всі партійці заповнювали анкети, і одне з питань було таке: де ви бачите себе під час війни? Уже тоді я для себе вирішив, що піду до одного з добровольчих формувань. Командира «Карпатської Січі» Олега Куцина я знав особисто. Тож на моє прохання друг «Кум» скерував клопотання у Рівненській військкомат, щоб мене мобілізували саме в «Карпатську Січ».

– Де ви зараз? Яка там ситуація?

– Перший період служби я був на Ізюмському напрямку, і для мене з побратимами було доволі несподівано, що після місяців протистояння ми за кілька годин зайшли в Ізюм – ще кілька днів ми не могли в це повірити.

Зараз на Лиманському напрямку, на одній з ділянок Сватове-Кремінна. Перших чотири місяці окупанти буквально цілодобово обстрілювали наші позиції. Але в березні наступальний потенціал московитів дещо зменшився, тож зменшилася, Богу дякувати, і кількість обстрілів…

– Знаю, що ви заступник директора в Навчально-реабілітаційному центрі в с. Ясиничі. Чи досі долучаєтесь цієї роботи?

– Річ у тім, що ми з колегами по роботі та управлінням освіти Рівненської області відправили за кордон дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували в Ясининицькому НРЦ. Тож наразі є так.

– Що для вас найважче у цей час війни?

– Найважче на війні – це втрачати побратимів. Ми важко це переживаємо, але що робити – мусимо рухатися далі…

Важко, коли немає можливості зателефонувати рідним, та ще й коли знаєш, що вони з нетерпінням чекають на кожен дзвінок.

– Як ми досягнемо Перемоги? Чи завершиться, на вашу думку, наша боротьба з московією цією війною?

– Від початку повномасштабного вторгнення «Карпатська Січ» перебуває на передових позиціях – в епіцентрі бойових дій. Хлопці, звісно, трохи виснажені, як фізично, так і морально. Але, як і вся Україна, з нетерпінням чекаємо анонсованого повномасштабного наступу і віримо в Перемогу.

На жаль, навіть і після військової перемоги ми ще довго будемо працювати на ідеологічному фронті. На нас ще чекає боротьба за українську мову, українську Церкву…

Часом, коли випадає вільна хвилька і я зазираю в соцмережі, трохи прикро читати, що от мовляв «начувайтеся,бариги, прийдуть хлопці з фронту і вам покажуть…» Прошу не чекати, що прийдуть хлопці, а кожному на своєму місці наближати нашу Перемогу та українську ідею.

І тоді Москва точно впаде…

Пресслужба ВО "Свобода"

The post Олександр Кобзаренко: «Як і вся Україна, з нетерпінням чекаємо анонсованого контрнаступу, і віримо в перемогу» appeared first on ВО "Свобода".