Мирослав Маринович: Вона була занадто доброю для цієї землі. Пам’яти Ірини Турчик

10 April 2023 06:49:00 maydan.drohobych.net

Доброю вона була змалечку, тому й горнулася до нас, її родичів і друзів, а ми – до неї. Мене, товариша дитинства її матері Надії, вона сприймала як члена своєї родини, а її безсумнівна й природна любов до України надавала моєму політичному ув’язненню особливої ваги.

Випускниця дрогобицької другої школи й золота медалістка, вона знала ціну науки і розуміла, що це «гра в довгу». Тема спорту в її наукових зацікавленнях виникла цілком природно, оскільки спортивна кар’єра її улюбленого татка, Хосе Турчика, була в неї перед очима змалечку. Тому й продовжила своє навчання у Львівському державному університеті фізичної культури і спорту – і ніхто не здивувався, що його вона так само закінчила з відзнакою.

Але й це був не фінал, а лише перехід до нового старту: почалася праця над науковими дисертаціями. 13 квітня 2006 року Вища атестаційна комісія України присудила Ірині науковий ступінь кандидата наук з фізичного виховання. 19 лютого їй присвоєно вчене звання доцента. А 29 червня 2021 року вона захистила докторську дисертацію з педагогіки з присвоєнням їй вченого звання професора. Тема докторської дисертації: «Шкільний спорт в теорії і практиці. Формування цінностей учнівської молоді США». Для праці над цією дисертацією вивчила англійську й польську мови.

Все це розширило її наукові обрії й вивело її на численні міжнародні контакти. Своєю працею на катедрі теорії та методики фізичної культури й спорту Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка вона робила честь цьому закладу, оскільки була зразком високого професіоналізму, безвідмовної працездатності й непохитних етичних принципів. Чого вартий лише один промовистий факт: за своє молоде життя вона встигла написати понад 100 наукових і науково-методичних праць, бути учасницею кількох освітніх проєктів національного масштабу. А з підключенням до міжнародної програми «Еразмус+» Ірина Хосенівна – тепер уже поважана й люблена вчена – помножила свої міжнародні контакти і долучилася до розробки освітньої програми з ерготерапії для професійних терапевтів.

Вся ця наукова й освітня діяльність так стрімко множилась і розвивалась, що теперішня її раптова й несподівана зупинка сприймається усіма нами як страхітлива життєва катастрофа. Тепер мине не один рік, поки вдасться «зав’язати усі кінчики»: завершити розпочаті нею проєкти, довчити її студентів, заповнити пустку, спричинену її відходом.

Є ще одна категорія людей, яка відчує згадану пустку: це – вимушені переселенці. З початку повномасштабної війни Росії проти України Іринчин дар доброчинства розквітнув особливо яскраво. Вона просто взяла тягарі цих вистражданих людей на свої худенькі плечі – так, як це до неї робили її батьки, які й донині присвячують все своє життя допомозі людям у потребі. І кожен, хто знає настанови св. Апостола Павла: «Носіте тягарі один одного» (Гал. 6:2) чи «Робімо добро без утоми» (Гал. 6:9), може оцінити самопосвяту Ірини Турчик як втілення в життя цієї настанови. Причому робила вона це вільно й без приневолення, оскільки Божий закон людинолюбства був записаний у її серці. Тепер тим людям, що вже й так втратили багато, доведеться осиротіти ще раз.

Воістину, вона була занадто доброю для цієї грішної землі – тому Господь і забрав її у Свою райську обитель, де праведні спочивають. Причому я маю якесь містичне відчуття, що душа Іринки своїми потаємними рецепторами відчувала отой близький кінець, а тому що ближче до нього, то більше поспішала жити. Відкласти нічого не можна було – все треба було встигнути. За такого шаленого темпу життя людина не може просто згаснути – вона згоряє. За три дні…

Остання її нотатка до мене на вайбері приголомшує: «Мені так боляче ніколи не було». Я певен, що в цьому її сконцентрованому триденному болю згоріли «усі гріхи її, вольнії і невольнії», а тому постала вона перед Богом у вибілених шатах праведниці. І добрі її діла переконливо свідчитимуть перед Богом про сповнений нею християнський обов’язок. Тепер маємо виконати свій обов’язок ми всі, згадуючи її у своїх молитвах, дбаючи про її осиротілих синів і допомагаючи рідним справитись із їхнім горем.

Родина планує закрити її акаунт на Фейсбуку, і це абсолютно логічно. Адже Іринка вже відкрила новий свій акаунт на Небесах, і цього разу – навіки. Тож, поки й ми також приєднаємось до тієї небесної мережі, збережімо про нашу дорогу Іринку вдячну і вічну пам’ять!

Мирослав МАРИНОВИЧ

Світлина – архів автора