На початку листопада минулого року першим заступником начальника Кіровоградської ОВА було призначено Павла Конопка. До цього він очолював департамент інфраструктури ОВА. Також відомо, що Павло Олексійович народився 11 липня 1974 року в селищі Криве Озеро Миколаївської області. Випускником льотної академії, працював у СБУ та на кількох потужних підприємствах на керівних посадах. Аби дізнатися більше про цю людину, познайомитися ближче та представити його громаді, попросили про зустріч та інтерв’ю. З легкістю погодився.

– Павле Олексійовичу, ви закінчили «льотку». Чому не працювали за професією?

– У 1991 році був останній набір Радянського Союзу. Я навчався на факультеті експлуатації повітряного транспорту за спеціальністю «аеронавігація (штурманська справа) цивільної авіації». Закінчив у 95-му, саме був розвал Союзу. Стажувалися ми в основному в Росії, але залишитися там працювати мали право лише громадяни рф. Тому після практик, після вже узгоджених місць працевлаштування ми як громадяни України повернулися додому, бачили себе в льотних спеціальностях вітчизняних аеродромів і аеропортів. Але не судилося, тому що таких, як ми, що отримали заборону на професію в ерефїї за національних обмежень, було в Україні на той період чимало. Я був вимушений «приземлитися» і перекваліфікуватися.

– У кого?

– Прийняв рішення по лінії контррозвідувального захисту держави на каналах зовнішньо-економічної діяльності спробувати себе в СБУ, спочатку в Кіровоградському управлінні. Льотний фах там був затребуваний.

Потім була наступна перекваліфікація в Інженерно-технічному центрі підготовки кадрів Міністерства енергетики і КПІ – енергетична безпека та міжнародно-технічна допомога Україні в рамках Міжнародного договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Потім – міжнародні курси МАГАТЕ, після чого я став експертом з радіаційної безпеки й фізичного захисту ядерних установок і ядерного матеріалу. Двічі був радником міністра палива та енергетики позаштатно, радником директора державного концерну «Ядерне паливо», голови «Державного енергонагляду України» і таке інше – по лінії розвідки й контррозвідки.

Понад 10 років працював у великому бізнесі – був директором електротехнічного концерну, який здійснював ремонти промислових електричних машин, переоснащення, модернізацію теплових енергоблоків. Брав участь в інфраструктурних проєктах – зокрема, в створенні першого гібридного автобуса для муніципального транспорту України, реалізовував енергосервісні контракти й впроваджував технології з енергоефективності.

– Серйозні посади, цікава робота. Чому ви раптом стали чиновником?

– Усе просто. Оскільки я офіцер запасу СБУ, перебував у резерві першої категорії. 24 лютого минулого року, згідно з приписом у військовому квитку, прибув до військової частини. Через два тижні було визначено мою роль і місце за фахом і професійним досвідом. Мене за руку завели в обласну військову адміністрацію. Так я став директором департаменту інфраструктури. У воєнний час команди воєначальників не оскаржують, посади не обирають і не обговорюють.

– А призначення на посаду першого заступника начальника ОВА було несподіванкою?

– Більше пів року я очолював департамент. І так, пропозиція від Андрія Райковича стати його першим заступником була несподіваною, адже до 24 лютого ми навіть не були знайомі. Напевно, такому рішенню слугували виклики й загрози воєнного часу та результати роботи в департаменті інфраструктури. Я ж до цього опікувався питаннями воєнної логістики, гуманітарних місій, волонтерства, національної безпеки, посилення стійкості та обороноздатності Кіровоградської області. Начальник облвійськадміністрації вирішив довірити мені цю посаду, я прийняв пропозицію з вдячністю і готовністю працювати, як кажуть, на всю потужність.

– Для вас важливіше, щоб робота була цікавою чи корисною?

– Користь – це коли мова йде про підприємницьку діяльність. Я маю на увазі корисливі мотиви й отримання прибутку. Державна служба – це інше. Я є держслужбовцем зі стажем 30 років. Якщо ти хочеш мати користь від посади, напевне, твоє місце в бізнесі. Інша позиція – бути корисним, функціональним, ефективним. І цього можна досягти на державній службі. Це мої пріоритети як першого заступника начальника ОВА.

– Тема соціально-економічного розвитку регіону часто виглядає нецікавою. Розкажіть цікаво про Кіровоградщину.

– Дякуючи Богу і ЗСУ наш регіон не сильно вражений бойовими діями. І фронт від нас трішки відступив, тому область із прифронтової зони перейшла в статус зони надійного, стійкого тилового забезпечення. Це сприяє соціально-економічному зростанню. Звичайно, має місце відтік людей – багато виїхало за кордон. Але й повертаються багато.

У нас у бюджеті суттєво зросли податки на доходи фізичних осіб. Це відбулося за рахунок військовослужбовців, які зареєстровані на території Кіровоградщини, вони отримують зарплати та надбавки – президентські й бойові. Таким чином, надходження до бюджету збільшені. Але ми цим не заспокоюємося, розуміємо, що після нашої перемоги треба формувати іншу складову бюджетних надходжень, іншу політику соціально-економічного зростання в регіоні.

Також спостерігаємо спад виробничих процесів. Втрачені логістичні ланцюги постачань, ринки збуту, призупинена реалізація деяких інвестиційних проєктів. Над цим треба працювати цілодобово.

– На останній сесії обласної ради не було розглянуто жодного питання. Ваша думка стосовно цього.

– Це місцеве самоврядування. Воно має право «самоврядовуватися» і визначатися. Однак, зважаючи на правовий режим воєнного стану, те, що відбувалося в залі, не робить нам честі.

Резонанс вийшов за межі області. Нам треба приймати зміни до бюджету, які ми запропонували депутатам. Вони враховують заходи з нацбезпеки і оборони, погашення заборгованості з заробітної плати, видатки з реалізації соціально-економічних заходів, реновації будівель для внутрішньо переміщених осіб, капітального будівництва й монтажів обладнання для лікарень і закладів науки і освіти. Ми зобов’язані реалізовувати започатковану державну реформу медичної галузі, маємо слідувати дорожній карті, і вже необхідно звітувати перед міністерством. Втім «завдячуючи» депутатам обласної ради ми «пробуксовуємо» і «збоїмо» у порівнянні з іншими регіонами. Треба вгамувати надмірні політичні амбіції та затямити, що передвиборні ігрища не на часі.

– Ви справляєте враження врівноваженої, спокійної людини. Що може вивести вас із себе? Голос підвищуєте? І як ви відпочиваєте?

– Мене нелегко вивести з рівноваги, я збалансована людина. Рідко, але таке буває, що я підвищую голос. Такі моменти визнаю як прояв слабкості, тому працюю над саморегуляцією.

Щодо відпочинку. Кожен день починаю з пробіжки. Це від 5 до 7 кілометрів (залежить від настрою). Прокидаюся о 4.30 і – вперед. Важливо в пробіжках бути наодинці з собою та природою. У навушниках у мене програми саморозвитку. Це наповнює мене енергію. О 7.15 я вже на роботі.

Люблю відпочивати в колі родини. У мене гарна сім’я, син, якому вісім років. Робимо прогулянки, граємо на більярді. Я кандидат в майстри спорту з ручного м’яча. У довоєнний час ми багато подорожували. Маю хобі –музикування на фортепіано, фітнес, благодійність, читання і література. Люблю техніку, авто, мото, коли самому можна щось полагодити, «прокачати». Привчаю до цього сина. Мене батько долучав до техніки з дитинства. В 12 років у мене вже був мопед. Ціную те, що мені дали батьки, і намагаюся передати це синові.

– Хотіла попросити вас розказати анекдот, але краще притчу, життєву мудрість.

– Ви як знали, що я колекціоную, виписую мудрі слова із різних книг, творів. Ось, наприклад, із нещодавнього, занотованого на минулому тижні: «Успіх – це максимальний рівень підготовки в період необмежених можливостей у повній невизначеності напрямів розвитку»… І ще: «Робота на 100% – це норма, а не подвиг, тому працювати в рамках норми – це єдино можливий корпоративний стандарт».